Коли це було? Я не знаю. Але було давно. Я пам`ятаю, що тоді була зоряна ніч. Мені сказали, щоб усе забув. Мозок скорився волі того, хто говорив. Згадую лише те, що відчинилися великі масивні двері.
Це була ніч, коли впала комета. Тепер її називають падаюча зірка. Ніч зорепаду. Як зараз пам`ятаю перше враження від побаченого. Перший ковток повітря, гори, холод, перший дотик до землі, до живого світу природи.
Тоді ще не було цивілізації. Тому треба було виживати. Я не хотів убивати, і тому почав тренувати розум. Я матеріалізовував речі. Просто дивився на землю і уявляв... Уявляв кожну деталь. За деякий час з`являвся предмет. Коли досконало навчився науки матеріалізації, то було просто робити щось складне. Я вдосконалював свої твори, прагнув до ідеалу.
Перше була піщинка. Потім - камінь, а далі - вода. Все відбувалося дуже повільно. Згодом час роботи зменшився, а результат став кращим.
Мій мозок став надмогутнім. Усе, що з`являлося у моїй уяві, миттю поставало переді мною. Так стало ще більше лісів, полів, садів, гір, морів, океанів, тварин, рослин... Потім я поглянув у море і побачив себе. Уява зробила мене добрим, чесним, розумним, мудрим і справедливим. Проте сила і надмогутній розум залишились у мене. Не перейшли до двійника. Оскілька очима я не бачив свого розуму, то і новостворені і стоти були були нерозумні.
Тоді я вирішив дати їм волю вибору і можливість розвитку, а сам полинув далі...
Істоти виходили зовсім різні, оскільки уява моя тоді була дуже моторна і могутня. Дивлячись у море, я уявляв різноманітні речі і зовсім неоднакових істот, не лише подібних до мене. Згодом я покинув Землю і полетів за межі Сонячної Системи. Щоб не пропустити період, коли розвиватимуться істоти я зупинив час. Тому коли я повернувся все залишалося на місцях...
На одній із заселених планет я вирішив жити. Тому, пролітаючи над Землею, я вирішив створити місця, звідки виходитимуть істоти. Їх я добре приховав. Лише вождям племен я розповів де саме знаходяться ті Джерела Виходу. Обрані берегли таємницю, яка передавалася не кожному. Секрет знаходження Джерел загубився у віках. Тому я знову повернувся на Землю.
Тоді була чудесна цивілізація. Як і вказано у Золотих Пластинах, я назвав їх Лемурійці і навчив як відновити своє існування після Наступного Великого Потопу. Проте вони забули цю науку.
Та одного разу, після Великого Повороту Землі на 66 градусів, що спричинило Великий Потоп, я побачив, що планета заселена, хоча і не так, як я створив. Істоти стали на багато менші за розмірами. Причиною цього було те, що Земля тепер рухалася повільніше. Я назвав їх Атланти. Вони заселили увесь материк. Науковці цієї Субраси жили високо в горах і змогли вберегтися від Потопу, проте не так, як усі інші.
Атланти точного Методу Відтворення не знали. Тому я сказав одному, щоб збудував човен. Але він не зрозумів інструкції, і я подався подалі від океану, де і знайшов представника цієї Субраси, який мене зрозумів. Він з допомогою лише своїх рук, бо ніхто йому не вірив, що буде Потоп, зробив великий Ковчег і зі своєю сім’єю зігнав туди істот, що я йому порадив і з чим допоміг, і взяв лише те, що я сказав взяти від кожної пари...
Він вижив після потопу, зате скоро закінчив життя, встигнувши до того зробити те, що було потрібно. Планету знову було заселено, хоча й ще меншими істотами. Вони відродилися...
Це була ніч, коли впала комета. Тепер її називають падаюча зірка. Ніч зорепаду. Як зараз пам`ятаю перше враження від побаченого. Перший ковток повітря, гори, холод, перший дотик до землі, до живого світу природи.
Тоді ще не було цивілізації. Тому треба було виживати. Я не хотів убивати, і тому почав тренувати розум. Я матеріалізовував речі. Просто дивився на землю і уявляв... Уявляв кожну деталь. За деякий час з`являвся предмет. Коли досконало навчився науки матеріалізації, то було просто робити щось складне. Я вдосконалював свої твори, прагнув до ідеалу.
Перше була піщинка. Потім - камінь, а далі - вода. Все відбувалося дуже повільно. Згодом час роботи зменшився, а результат став кращим.
Мій мозок став надмогутнім. Усе, що з`являлося у моїй уяві, миттю поставало переді мною. Так стало ще більше лісів, полів, садів, гір, морів, океанів, тварин, рослин... Потім я поглянув у море і побачив себе. Уява зробила мене добрим, чесним, розумним, мудрим і справедливим. Проте сила і надмогутній розум залишились у мене. Не перейшли до двійника. Оскілька очима я не бачив свого розуму, то і новостворені і стоти були були нерозумні.
Тоді я вирішив дати їм волю вибору і можливість розвитку, а сам полинув далі...
Істоти виходили зовсім різні, оскільки уява моя тоді була дуже моторна і могутня. Дивлячись у море, я уявляв різноманітні речі і зовсім неоднакових істот, не лише подібних до мене. Згодом я покинув Землю і полетів за межі Сонячної Системи. Щоб не пропустити період, коли розвиватимуться істоти я зупинив час. Тому коли я повернувся все залишалося на місцях...
На одній із заселених планет я вирішив жити. Тому, пролітаючи над Землею, я вирішив створити місця, звідки виходитимуть істоти. Їх я добре приховав. Лише вождям племен я розповів де саме знаходяться ті Джерела Виходу. Обрані берегли таємницю, яка передавалася не кожному. Секрет знаходження Джерел загубився у віках. Тому я знову повернувся на Землю.
Тоді була чудесна цивілізація. Як і вказано у Золотих Пластинах, я назвав їх Лемурійці і навчив як відновити своє існування після Наступного Великого Потопу. Проте вони забули цю науку.
Та одного разу, після Великого Повороту Землі на 66 градусів, що спричинило Великий Потоп, я побачив, що планета заселена, хоча і не так, як я створив. Істоти стали на багато менші за розмірами. Причиною цього було те, що Земля тепер рухалася повільніше. Я назвав їх Атланти. Вони заселили увесь материк. Науковці цієї Субраси жили високо в горах і змогли вберегтися від Потопу, проте не так, як усі інші.
Атланти точного Методу Відтворення не знали. Тому я сказав одному, щоб збудував човен. Але він не зрозумів інструкції, і я подався подалі від океану, де і знайшов представника цієї Субраси, який мене зрозумів. Він з допомогою лише своїх рук, бо ніхто йому не вірив, що буде Потоп, зробив великий Ковчег і зі своєю сім’єю зігнав туди істот, що я йому порадив і з чим допоміг, і взяв лише те, що я сказав взяти від кожної пари...
Він вижив після потопу, зате скоро закінчив життя, встигнувши до того зробити те, що було потрібно. Планету знову було заселено, хоча й ще меншими істотами. Вони відродилися...
Кінець
Немає коментарів:
Дописати коментар