Piere de Auro
Book 1
In The Other World
Пєр де Аур
Книга 1
У іншому світі
Розділ перший
Народження
- Тужіться місіс Аур, тужіться. – сказала акушерка і нагнулась, щоб витягти плід, коли прийде час.
Це була жінка років сорока. Її зігнута постать складалася з чотирьох частин: маленької голови, присадкуватої шиї, спини і коротеньких ніг.
Недалеко від неї, розпростершись на підлозі у всю свою довжину, лежав батько – Жан де Аур. Він не витримав навали власних емоцій, коли жінка сказала, що відійшли води, і упав без свідомості.
Клер де Аур – мати – була молодою жінкою. Її чоловікові було 24 роки. Він був дуже привабливий високий брюнет з гарно зачесаним на лівий бік волоссям на голові чорного, аж синього кольору, що завжди виблискувало. Воно покривало усю голову і спадало кучерявими бакенбардами, завдяки яким можна було сказати, що це дуже знатна, багата людина з порядної сім’ї . Клар була молодшою на три роки.
- Бачу голівку! – голосно промовила акушерка, і зразу до неї підбігло двоє блондинів у білих халатах – Так, добре, тужіться, місіс Аур.
І сталося диво: нам світ народилася нова людина, чиста і щира у своїх почуттях, зі справжньою любов’ю.
- Запишіть у реєстр: хлопчик, маса: 3250 грам. – сказала рішуче акушерка до світлоголових лікарів, які швидко покинули палату, а сама записала: «06.03» - Хто розрізатиме пуповину? – запитала лікарка в батька, який щойно прийшов до тями, і він знову упав, не витримавши побаченого – Ой – додала вона зі співчуттям – Такий вразливий пан.
- Та ні. Він просто перехвилювався, а загалом мій чоловік сильний духом… і тілом – оправдала свого чоловіка Клер.
- Ну гаразд, тоді я сама. – Сказала медсестра і відрізала пуповину.
Таланти
Хлопець швидко ріс. Ще змалку він проявляв неабиякі здібності до науки. Коли П’єр став підлітком, то уже ходив до школи і бездоганно знав одинадцять мов. Він не вихвалявся своїми знаннями. Тому хлопця ніхто не ображав. Він був дуже гарно вихований і стриманий. Завжди тримав себе в руках.
У підлітковому віці П’єр дуже багато перебував у бібліотеці, обожнював археологію і прадавні мови, тому скоро вивчив багато таких. Він був дуже розумним. Читав найшвидше у класі і, за словами вчителів, найшвидше у світі.
Справді П’єр був дуже розумним і до свого повноліття уже знав утричі більше, ніж у підлітковому віці. Навіть деякі вчені не знали того, що було в голові у цього хлопця. Люди зверталися до нього на "ви". На повноліття сина Жан де Аур подарував йому найрідкісніші книги, зібрані з усього світу.
Коли П’єр став двадцятилітнім, то вже прочитав більше половини книг планети. Але він не просто читав книжки. У хлопця була феноменальна пам’ять. Парубок мав найбільшу бібліотеку в усьому світі. Вона розміщалася у нього в голові.
Коли хлопець хотів щось розповісти, то заходив туди, за мить знаходив сторінку у відповідній книжці і зачитував присутнім. П’єр завжди знав що відповісти на те чи інше запитання. До двадцяти двох років Аур уже захистив одинадцять десертацій, став професором у двадцяти університетах світу.
Юнак умів писати двома руками одночасно і окремо різні твори. Він міг намалювати таку картину, що усім подих перехоплювало. Під керівництвом Жана де Аур було збудовано величезну кількість галерей, які були заповнені зовсім різними творами мистецтва.
У підлітковому віці П’єр дуже багато перебував у бібліотеці, обожнював археологію і прадавні мови, тому скоро вивчив багато таких. Він був дуже розумним. Читав найшвидше у класі і, за словами вчителів, найшвидше у світі.
Справді П’єр був дуже розумним і до свого повноліття уже знав утричі більше, ніж у підлітковому віці. Навіть деякі вчені не знали того, що було в голові у цього хлопця. Люди зверталися до нього на "ви". На повноліття сина Жан де Аур подарував йому найрідкісніші книги, зібрані з усього світу.
Коли П’єр став двадцятилітнім, то вже прочитав більше половини книг планети. Але він не просто читав книжки. У хлопця була феноменальна пам’ять. Парубок мав найбільшу бібліотеку в усьому світі. Вона розміщалася у нього в голові.
Коли хлопець хотів щось розповісти, то заходив туди, за мить знаходив сторінку у відповідній книжці і зачитував присутнім. П’єр завжди знав що відповісти на те чи інше запитання. До двадцяти двох років Аур уже захистив одинадцять десертацій, став професором у двадцяти університетах світу.
Юнак умів писати двома руками одночасно і окремо різні твори. Він міг намалювати таку картину, що усім подих перехоплювало. Під керівництвом Жана де Аур було збудовано величезну кількість галерей, які були заповнені зовсім різними творами мистецтва.
Попри це П’єр винайшов такі фарби і полотна, що не розмивались і не горіли. Хлопець казав, що такими фарбами і деревообробкою користувались Атланти - попередня цивілізація людей на Землі. Не треба робити ніяких хімічних перетворень, бо усе, що треба дає нам природа.
Люди не вірили, що полотна, оброблені П’єром, не будуть горіти. Тому батько підпалив одну галерею. Так зробити йому порадив син. Стіни галереї обгоріли, але вогонь ніби й не торкався картин. Після цього усі люди світу приїжджали поглянути на диво.
Юнак умів писати вірші на будь - яку тему. Чотири свої десертації у віршах він написав у віршованій формі. Таких великих поем "ще ніколи не було у світі", як казали люди.
Хлопець був стрункий, широкоплечий, ставний, рівний, вміру мускулистий, був дуже витривалий і завжди щось робив. Невідомо звідки, як казали люди, приходила до нього така енергія.
Парубок живився вміру. Його прекрасне, завжди усміхнене лице привертало до себе увагу кожного. Усі віталися з цим хлопцем, а дівчата червоніли, відчуваючи на собі погляд його ніжно-фіолетових очей, які дивилися з - під розкішних чорних брів приязно і радісно.
Наступний цілий рік П’єр де Аур працював археологом. За цей час відкопав дуже багато матеріалу. Більше, ніж за сто минулих років. Дуже багато речей віддав у музей - для людей і світу, а те, що він не дослідив йому віддавали безкоштовно.
За той рік юнак віднайшов безліч книг, що поповнили його Бібліотеку Розуму. Кілька з них - про Атлантиду і Залоті Пластини Хараті хлопець перечитав двічі. Він ніколи не задумувався над перекладом. Усі книги у Бібліотеці Розуму були перекладені на кожну з існуючих і мертвих мов.
Якби хтось зі звичайних людей потрапив до голови П’єра, то заблукав би. Величезний просторий біло -блакитно - сріблясто - сніжний коридор з незліченною кількістю кімнат. Кожна з яких знаходиться за білосніжними дверима, що на однаковій відстані одні від одних. Усі вони мають зовсім різне призначення. Одні з них ведуть до виходу, другі - до Бібліотеки, треті - до галерей, четверті - до кімнати Віршів і Муз, інші - до казок, щн одні - до креслення, до планування і так далі... Табличок на дверях немає. Хлопець сам знає, куди йому йти. І тому ніколи не помиляється.
Якщо зайти до Бібліотеки, то розумієш, що вона більша за Колізей у вісім разів, або більше. Усі книги поділені за темами, теми поскладані по авторах, автори - за буквами. У цій кімнаті є пара дверей: одні - щоб вийти, другі - щоб перейти до наступної кімнати. Другі двері - світло - коричневого кольору, за ними знаходиться бібліотека такого ж розміру на сербській мові. А коли туди зайти, то за спиною - срібні двері. Отже, у кожній кімнаті бібліотека на іншій мові. Вийти з цього Гігантського Будинку Розуму можливо лише, знайшлвши двері виходу. Але на виході - Велика Гра Перешкод: горючі стріли, мечі, охоронці, сигнали, перевірка правил дорожнього руху і таке інше.
Якщо неправильно зробити хоча б один хід на виході, то тебе відкине аж на самий початок Великої Гри Перешкод. І так до безкінечності...
Сила віри П’єра досягає неймовірності.
Далі буде))
Люди не вірили, що полотна, оброблені П’єром, не будуть горіти. Тому батько підпалив одну галерею. Так зробити йому порадив син. Стіни галереї обгоріли, але вогонь ніби й не торкався картин. Після цього усі люди світу приїжджали поглянути на диво.
Юнак умів писати вірші на будь - яку тему. Чотири свої десертації у віршах він написав у віршованій формі. Таких великих поем "ще ніколи не було у світі", як казали люди.
Хлопець був стрункий, широкоплечий, ставний, рівний, вміру мускулистий, був дуже витривалий і завжди щось робив. Невідомо звідки, як казали люди, приходила до нього така енергія.
Парубок живився вміру. Його прекрасне, завжди усміхнене лице привертало до себе увагу кожного. Усі віталися з цим хлопцем, а дівчата червоніли, відчуваючи на собі погляд його ніжно-фіолетових очей, які дивилися з - під розкішних чорних брів приязно і радісно.
Наступний цілий рік П’єр де Аур працював археологом. За цей час відкопав дуже багато матеріалу. Більше, ніж за сто минулих років. Дуже багато речей віддав у музей - для людей і світу, а те, що він не дослідив йому віддавали безкоштовно.
За той рік юнак віднайшов безліч книг, що поповнили його Бібліотеку Розуму. Кілька з них - про Атлантиду і Залоті Пластини Хараті хлопець перечитав двічі. Він ніколи не задумувався над перекладом. Усі книги у Бібліотеці Розуму були перекладені на кожну з існуючих і мертвих мов.
Якби хтось зі звичайних людей потрапив до голови П’єра, то заблукав би. Величезний просторий біло -блакитно - сріблясто - сніжний коридор з незліченною кількістю кімнат. Кожна з яких знаходиться за білосніжними дверима, що на однаковій відстані одні від одних. Усі вони мають зовсім різне призначення. Одні з них ведуть до виходу, другі - до Бібліотеки, треті - до галерей, четверті - до кімнати Віршів і Муз, інші - до казок, щн одні - до креслення, до планування і так далі... Табличок на дверях немає. Хлопець сам знає, куди йому йти. І тому ніколи не помиляється.
Якщо зайти до Бібліотеки, то розумієш, що вона більша за Колізей у вісім разів, або більше. Усі книги поділені за темами, теми поскладані по авторах, автори - за буквами. У цій кімнаті є пара дверей: одні - щоб вийти, другі - щоб перейти до наступної кімнати. Другі двері - світло - коричневого кольору, за ними знаходиться бібліотека такого ж розміру на сербській мові. А коли туди зайти, то за спиною - срібні двері. Отже, у кожній кімнаті бібліотека на іншій мові. Вийти з цього Гігантського Будинку Розуму можливо лише, знайшлвши двері виходу. Але на виході - Велика Гра Перешкод: горючі стріли, мечі, охоронці, сигнали, перевірка правил дорожнього руху і таке інше.
Якщо неправильно зробити хоча б один хід на виході, то тебе відкине аж на самий початок Великої Гри Перешкод. І так до безкінечності...
Сила віри П’єра досягає неймовірності.
Далі буде))
Немає коментарів:
Дописати коментар