Усе просто!

Кармен сиділа на ліжку і переглядала модні журнали. На дворі було літо. За вікном тихо шуміли трави, сонце світило яскраво. В оселі дівчинки нікого не було. Батьки часто їздили кудись за кордон і брали її зсобою на море, щоб відпочила. Але цього літа вона не схотіла покидати друзів...

Юна леді подивилась крізь вікно і побачила, що на небі немає жодної хмаринки. Воно було чисте і блакитне. Від одного лише погляду в ту височінь завмирає серце і мимохідь думаєш: а все-таки, скільки простору.

Кармен взяла телефон і  подзвонила до своєї найкращої подруги:
 - Алло, привіт, Мері. Чудовий сьогодні день, погуляємо?
 - Гаразд. Я вже виходжу. Зустрінемось на нашому звичному місці. Чекай мене біля магазину "Аристократ".
 - Окей, буду через десять хвилин.

Дівчинка поставила слухавку і пішла одягатись...

За десять хвилин вона уже чекала на подругу. О першій годині Мері ще не було, і Кармен подумала, що, можливо її подругу не відпустили батьки. Та як тільки вона побачила хлопця, усі думки просто зникли.


...Він був невисокий і дуже вродливий. Його футболка, обвіяна вітром, миготіла і легенько погойдувалась. Він ішов у напрямку магазину "Аристократ", де і стояла Кармен. Але раптом дівчина почула знайомий голос... Це була Мері. Вона ішла повільним, розважливим кроком і щось обговорювала по телефону. Коли вона завершила бесіду, то сказала  до Кармен:
  - То що там? - тихо мовила вона.
 - Привіт (...) - сказала Кармен, не дивлячись на подругу.
 - Про що вони розмовляють?
 - Хто? Не знаю. Ти про кого говориш?
 - Про нього. - показала Мері рукою на хлопця.
 - Не знаю...
 - Здається, ти захворіла, Кармен.
 - Ти що!?
 - На кохання.
 - А, ти про це!? Напевне...
 - Підійди до нього, познайомся.
 - Ні, він має сам підійти.
 - Ну не знаю... Ти іди.
 - Куди? - не зрозуміла Кармен, та коли до неї дойшло, сказала, - ні
  - Ну, тоді я в "Меагрео" на тебе зачекаю.
 - Добре...

Мері пішла саме вчасно, бо джентельмен уже наблизився. Він привітався:
 - Привіт. Як вас звуть? Мене - Сьєр.
 - Цікаво... А мене Кармен.
 - Приємно познайомитися.
 - Взаємно.
 - Чи не бажаєте ви піти сьогодні зі мною в ресторан?
 - Я б залюбки.
 - Тоді чудово. Ходімо, прекрасна леді.
 - Дякую за комплімент.
 - Немає за що. Ходімо.
 - Ходімо.

 У ресторані Сьєр так відкрито і щиро сипав компліменти, наче закохався. Цього не могла не побачити Кармен, яка сама згодом сказала, щоби перейти на ти. Тоді вони стали друзями, а незабаром - чоловіком та дружиною.

 Згодом народили двох дітей: хлопчика і дівчинку, але їхнє кохання від цього не згасло. Навпаки, розрослося, розгорілося з новою силою. Вони стали жити щасливо. Сьєр став архітектором. Він спроектував різноманітні будівлі, зокрема, будинок-скриню. А Кармен любила свого чоловіка більше за все на світі, більше, ніж дітей, ніж батьків і друзів. Саме тому у них утворилася найщасливіша в світі родина. Ось яке буває життя.

Кінець

(Вперше опубліковано 11.05.12 о 02:24)