Сибір. Холод, лютий холод, від якого замерзає усе тіло, якщо не одягти хутряного кожуха. Життя людей на тих широтах славиться браконьєрством і вирубкою тайги.
Зійшло сонце, освітило засніжені дерева і землю, пустило проміння... Але воно не було прийняте, сніг відштовхнув, прогнав, залишившись самотнім і холодним.
Птахи тут велика рідкість. Саме у Сибір привезли колись родину Грейзе. Загинули усі, окрім батька, чоловіка мужнього, витривалого, розумного, здатного вижити у будь-яких умовах. Його звуть Кастанел. Цей чоловік - мисливець, бо має дозвіл на полювання на беззахисних, голодних, холодних тварин. Одного разу він вбив тварину, у якої було дуже багато матеріалу для створення светра - шерсті. Кастанел пішов до знайомого торговця і продав тіло. З тварини зняли шкуру, відділили хутро і продали одній мадам. Її звали Роза. Не висока на зріст жінка, вона понесла сумку з тканинами на фабрику. Там виготовляли різні речі. Коли ж черга дійшла до неї, то зі шкури, яку принесла мадам, зробили нитки.
Роза пішла додому, бо її зміна саме закінчилася, приготувала їсти собі і чоловікові. Але цю ідилію перервав дзвінок у двері. Прийшла якась зовсім незнайома людина.
- І кому це так пізно не спиться, - розсердилася мадам, - зараз відчиню. Хто б це міг бути? - Роза підійшла до дверей, відімкнула їх і побачила перед собою жінку.
- Я професорка Тридолоні, - сказала вона якимось неземним голосом потойбіччя, - прийшла по моток ниток, що були виготовлені сьогодні. Віддайте мені їх і живіть спокійно... - Від страху Роза втратила голос, але швидко побігла по нитки і передала їх професорці.
Тридолоні вийшла з дому і пішла на протилежний бік вулиці. Світило ясне місячне проміння. Здавалося, що ніщо уже не розітне тиші ночі. Аж тут невідомо звідки прилетів довгий триповерховий автобус. З нього витягнулася рука і професорка передала моток далі...
За три хвилини цей же ж автобус вискочив на вулиці без світла за триста кілометрів від місця передачі. З нього висунулася та ж рука і передала предмет красивій темноволосій відьмі, яка без слів подалася до свого будинку, де розклала інші зачаровані нитки і стала працювати над виготовленням светра. Вона взяла чарівну паличку, виготовлену з Тису, в середині якої гіпогрифова пір'їна, і почала примовляти.
- Нитка до нитки, светер плетися, нитка до нитки, моток котися...
І з цими словами юна чарівниця змахнула чарівним прутиком, светер почав плестися. Спиці полетіли над землею і почали свою справу. А відьмочка пішла випити міцного вогневіскі. Вона взяла дрібку порошку Флу і кинула у камін. Там засяяло зелене світло і дівчина, поставивши кружку на підлогу біля себе, присіла і занурила голову в камін. І тут перед очима юної чародійки повстала кімната. Чого у ній тільки не було: велике золоте крісло, різноманітні прилади, годинники, чудернацькі меблі. За столом з червоного дерева, у великому золотому кріслі сидить великий маг - Деніссімус Коерлі. Цей чоловік одягнений у золоту гаптовану мантію зі знаком Золотих пластин на спині. Він сидить рівно, його спина зовсім пряма. За хвилину він відривається від своєї справи і, вставши, підходить до каміна, з якого стирчить голова красивої темноволоски.
- Доброго дня, Зеліно, - розпочинає діалог професор Деніссімус - директор школи чарів і заклинань "Діам-кестл", - які новини у цей чудовий тихий час?
- Вітаю, професоре, - ніжно-медовим голоском веде голова, - до нас прибув моток зачарованих ниток. Я уже прийнялась за роботу.
- О, дорогенька, це варте поваги. Справді, я саме бажав порадити тобі зробити це. Але, Зеліно, ти перевершила мої сподівання і як юна чарівниця отримуєш 25 балів для свого гуртожитку.
- Дякую! Професоре, а куди я повинна відправити цей виріб після завершиння роботи?
- Усе дуже просто, міс Боксі, - звернувся директор до дівчинки, назвавши її прізвище, - це Светер Удачі. Його зачарувала відома могутня чаклунка Мрота Пеарент. Їй допоміг професор Декар Кул - керівник твого гуртожитку. Потім нитки було передано Мері Тридолоні - праправнучці великої Тридолоні-жінки, що мала справжній дар яснобачення - а від неї - до тебе. Твоє завдання, міс Боксі, сплести светер і... загубити його.
- А для чого тоді його плести, якщо губити? - не зрозуміла чарівниця.
- Усе просто. Бо вдачу не дарують, а знаходять. І найголовніше - знаходять ті, хто цього бажає.
- Ще одне запитання, професоре. А чому саме я? Чому не хтось інший?
- Дорогенька, ти ж знаєш відповідь. Але якщо бажаєш почути її з моїх уст, то ось вона: "бо ти відмінна від інших". Усі знають, що ти дуже здібна відьмочка, а я вірю, що ти будеш відомою. Гаразд. Я бажаю працювати. Та й ти, напевне, стомилася. До зустрічі у школі, Зеліно!
- До побачення, професоре, - сказала Боксі і зобразила білосніжну посмішку від чого і професор повеселів.
Після цього дівчинка вийняла голову з каміну і пішла спати.
Наснилося їй як згубила светер і його підібрав на вулиці Хау Ті, злий чарівник, як боролася з ним на дуелі, як він поранив її Непрощенним заклинанням.
Проснулася дівчина, одяглася, зробила звичні справи та й взала з собою светра, сплетеного самостійними спицями.
Довго ходила вона по різних місцях, де сходилися маги, але не могла виконати доручення професора. Аж тут раптом, коли юна чарівниця перебувала поблизу лісу, з-за дерева виглянув Хау Ті. Дівчина миттю вийняла свого чарівного прутика і приготувалася до захисту. Але, порушивши усі її сподівання, злий чаклун не кинувся, не прокляв, а мовчки підійшов і почав своїм владним голосом:
- Ха-ха-ха. Юна чарівниця, улюблениця свого Верховного професора. Ти хочеш позмагатися зі мною? З наймогутнішим чаклуном усіх часів?! Ти недооцінюєш моєї могутності. Я знаю, що у тебе повинен бути Светер Удачі. Якщо я його отримаю, то Удача буде на моєму боці! Тоді я стану Нездоланним!
-А якщо я його уже не маю, то що тоді?
- Ах, тоді, дорогенька, я знайду того, хто його знайшов, уб'ю його і заберу светра. - сказав злий чародій ледь помітно посміхаючись і з блиском в очах. -
А зараз я покину вас...
Сказавши це, Хау Ті розтворився в повітрі. Зеліна була дуже здивована такою його поведінкою, але, побачивши свого вчителя із захисту від темних сил, заспокоїлась.
Професор Даркфаіт підійшов до міс Боксі і привітався.
- Так, дорогенька, тебе одну він міг би подолати, хоч ти і найздібніша з усіх чарівниць на світі. Мене також. Але ми, будучи разом, знищили б його. Питання. Чому?
- Бо в єднанні сила?
- Так, моя дівчинко, так. Гаразд, люба, я поспішаю. - і так спокійно як і до тепер Даркфаіт подався до лісу, де, як відомо, була кав'явня "Чарівний напій" містера Вотермейка.
-Гаразд. - відповіла тихо відьмочка і пішла, щоб взяти свого літаючого віника.
За певний час темноволоска була уже в повітрі. І пролітаючи над усім світом дуже високо у небі, впустила светер.
Міс Боксі, прийшовши до свого Верховного вчителя, розповіла, що вдалося загубити светра. За винахідливість до її гуртожитку додали ще 15 балів.
Светер Удачі летів до землі дуже довго. Вітер підібрав його на свої крила і ніс так, наче повітряного змія аж до тієї миті, коли досягнули землі.
далі буде...))
Твір написано на підставі бажання цієї людини:
http://vk.com/id123658801
Зійшло сонце, освітило засніжені дерева і землю, пустило проміння... Але воно не було прийняте, сніг відштовхнув, прогнав, залишившись самотнім і холодним.
Птахи тут велика рідкість. Саме у Сибір привезли колись родину Грейзе. Загинули усі, окрім батька, чоловіка мужнього, витривалого, розумного, здатного вижити у будь-яких умовах. Його звуть Кастанел. Цей чоловік - мисливець, бо має дозвіл на полювання на беззахисних, голодних, холодних тварин. Одного разу він вбив тварину, у якої було дуже багато матеріалу для створення светра - шерсті. Кастанел пішов до знайомого торговця і продав тіло. З тварини зняли шкуру, відділили хутро і продали одній мадам. Її звали Роза. Не висока на зріст жінка, вона понесла сумку з тканинами на фабрику. Там виготовляли різні речі. Коли ж черга дійшла до неї, то зі шкури, яку принесла мадам, зробили нитки.
Роза пішла додому, бо її зміна саме закінчилася, приготувала їсти собі і чоловікові. Але цю ідилію перервав дзвінок у двері. Прийшла якась зовсім незнайома людина.
- І кому це так пізно не спиться, - розсердилася мадам, - зараз відчиню. Хто б це міг бути? - Роза підійшла до дверей, відімкнула їх і побачила перед собою жінку.
- Я професорка Тридолоні, - сказала вона якимось неземним голосом потойбіччя, - прийшла по моток ниток, що були виготовлені сьогодні. Віддайте мені їх і живіть спокійно... - Від страху Роза втратила голос, але швидко побігла по нитки і передала їх професорці.
Тридолоні вийшла з дому і пішла на протилежний бік вулиці. Світило ясне місячне проміння. Здавалося, що ніщо уже не розітне тиші ночі. Аж тут невідомо звідки прилетів довгий триповерховий автобус. З нього витягнулася рука і професорка передала моток далі...
За три хвилини цей же ж автобус вискочив на вулиці без світла за триста кілометрів від місця передачі. З нього висунулася та ж рука і передала предмет красивій темноволосій відьмі, яка без слів подалася до свого будинку, де розклала інші зачаровані нитки і стала працювати над виготовленням светра. Вона взяла чарівну паличку, виготовлену з Тису, в середині якої гіпогрифова пір'їна, і почала примовляти.
- Нитка до нитки, светер плетися, нитка до нитки, моток котися...
І з цими словами юна чарівниця змахнула чарівним прутиком, светер почав плестися. Спиці полетіли над землею і почали свою справу. А відьмочка пішла випити міцного вогневіскі. Вона взяла дрібку порошку Флу і кинула у камін. Там засяяло зелене світло і дівчина, поставивши кружку на підлогу біля себе, присіла і занурила голову в камін. І тут перед очима юної чародійки повстала кімната. Чого у ній тільки не було: велике золоте крісло, різноманітні прилади, годинники, чудернацькі меблі. За столом з червоного дерева, у великому золотому кріслі сидить великий маг - Деніссімус Коерлі. Цей чоловік одягнений у золоту гаптовану мантію зі знаком Золотих пластин на спині. Він сидить рівно, його спина зовсім пряма. За хвилину він відривається від своєї справи і, вставши, підходить до каміна, з якого стирчить голова красивої темноволоски.
- Доброго дня, Зеліно, - розпочинає діалог професор Деніссімус - директор школи чарів і заклинань "Діам-кестл", - які новини у цей чудовий тихий час?
- Вітаю, професоре, - ніжно-медовим голоском веде голова, - до нас прибув моток зачарованих ниток. Я уже прийнялась за роботу.
- О, дорогенька, це варте поваги. Справді, я саме бажав порадити тобі зробити це. Але, Зеліно, ти перевершила мої сподівання і як юна чарівниця отримуєш 25 балів для свого гуртожитку.
- Дякую! Професоре, а куди я повинна відправити цей виріб після завершиння роботи?
- Усе дуже просто, міс Боксі, - звернувся директор до дівчинки, назвавши її прізвище, - це Светер Удачі. Його зачарувала відома могутня чаклунка Мрота Пеарент. Їй допоміг професор Декар Кул - керівник твого гуртожитку. Потім нитки було передано Мері Тридолоні - праправнучці великої Тридолоні-жінки, що мала справжній дар яснобачення - а від неї - до тебе. Твоє завдання, міс Боксі, сплести светер і... загубити його.
- А для чого тоді його плести, якщо губити? - не зрозуміла чарівниця.
- Усе просто. Бо вдачу не дарують, а знаходять. І найголовніше - знаходять ті, хто цього бажає.
- Ще одне запитання, професоре. А чому саме я? Чому не хтось інший?
- Дорогенька, ти ж знаєш відповідь. Але якщо бажаєш почути її з моїх уст, то ось вона: "бо ти відмінна від інших". Усі знають, що ти дуже здібна відьмочка, а я вірю, що ти будеш відомою. Гаразд. Я бажаю працювати. Та й ти, напевне, стомилася. До зустрічі у школі, Зеліно!
- До побачення, професоре, - сказала Боксі і зобразила білосніжну посмішку від чого і професор повеселів.
Після цього дівчинка вийняла голову з каміну і пішла спати.
Наснилося їй як згубила светер і його підібрав на вулиці Хау Ті, злий чарівник, як боролася з ним на дуелі, як він поранив її Непрощенним заклинанням.
Проснулася дівчина, одяглася, зробила звичні справи та й взала з собою светра, сплетеного самостійними спицями.
Довго ходила вона по різних місцях, де сходилися маги, але не могла виконати доручення професора. Аж тут раптом, коли юна чарівниця перебувала поблизу лісу, з-за дерева виглянув Хау Ті. Дівчина миттю вийняла свого чарівного прутика і приготувалася до захисту. Але, порушивши усі її сподівання, злий чаклун не кинувся, не прокляв, а мовчки підійшов і почав своїм владним голосом:
- Ха-ха-ха. Юна чарівниця, улюблениця свого Верховного професора. Ти хочеш позмагатися зі мною? З наймогутнішим чаклуном усіх часів?! Ти недооцінюєш моєї могутності. Я знаю, що у тебе повинен бути Светер Удачі. Якщо я його отримаю, то Удача буде на моєму боці! Тоді я стану Нездоланним!
-А якщо я його уже не маю, то що тоді?
- Ах, тоді, дорогенька, я знайду того, хто його знайшов, уб'ю його і заберу светра. - сказав злий чародій ледь помітно посміхаючись і з блиском в очах. -
А зараз я покину вас...
Сказавши це, Хау Ті розтворився в повітрі. Зеліна була дуже здивована такою його поведінкою, але, побачивши свого вчителя із захисту від темних сил, заспокоїлась.
Професор Даркфаіт підійшов до міс Боксі і привітався.
- Так, дорогенька, тебе одну він міг би подолати, хоч ти і найздібніша з усіх чарівниць на світі. Мене також. Але ми, будучи разом, знищили б його. Питання. Чому?
- Бо в єднанні сила?
- Так, моя дівчинко, так. Гаразд, люба, я поспішаю. - і так спокійно як і до тепер Даркфаіт подався до лісу, де, як відомо, була кав'явня "Чарівний напій" містера Вотермейка.
-Гаразд. - відповіла тихо відьмочка і пішла, щоб взяти свого літаючого віника.
За певний час темноволоска була уже в повітрі. І пролітаючи над усім світом дуже високо у небі, впустила светер.
Міс Боксі, прийшовши до свого Верховного вчителя, розповіла, що вдалося загубити светра. За винахідливість до її гуртожитку додали ще 15 балів.
Светер Удачі летів до землі дуже довго. Вітер підібрав його на свої крила і ніс так, наче повітряного змія аж до тієї миті, коли досягнули землі.
далі буде...))
Твір написано на підставі бажання цієї людини:
http://vk.com/id123658801
Немає коментарів:
Дописати коментар